Якби не участь гурту “Sunsay” в ньому, то не писав би.
Був концерт в залі, що нагадував малу сцену харківського Оперного театру. Мали виступати “Sunsay”. В залі були мої батьки. І хлопцям з “Sunsay” знадобився бек-вокал. А тут я біля сцени блукаю… Ну шо, давай? Давай. Але як я там співав не пам’ятаю… лише пам’ятаю, як під час їхньої пісні (коли я мав співати) я заліз кудись нагору під стелю, але те, куди я заліз дуже нагадувало горище, де було повно якогось мотлоху. І от вони вже закінчили співати одну пісню і збираються співати іншу, але вона мало того, що нова, та ще й англійською мовою. То вони й кричать мені нагору (а там височенько було – метрів 10 !!!), чи знаю я ту пісню та чи зможу піспівати. На шо я відповідаю, що якщо б ще українською то можна було б, але англійською важкіше. Хлопці починають грати, а я тим часом злажу вниз. І от я вже на сцені, коли помічаю, що крім музикантів на сцену підтягнулося ще з 10 людей, котрі знали текст тої англійської пісні та вже успішно її співали.
На тому сон і залишився. А в мене залишилося приємне відчуття побіжного знайомства з гуртом “Sunsay”.
Filed under: Uncategorized | Tagged: сон, цікаве
